70 років штрих-коду: ідея, що народилася на пляжі
Автор: Міхаель Осенкоп
Декілька штрихів, декілька пробілів: неможливо уявити швидке оформлення покупок в супермаркеті без штрих-коду. Але кому ми маємо дякувати за цей розумний винахід?
Ідея полягала в тому, щоб зробити революцію в глобальній логістиці: штрих-код для товарів. Без нього сьогодні навряд чи були б можливі швидкий розрахунок в супермаркеті та ефективне управління наявними на складах товарами. 70 років тому, 7 жовтня 1952 року, Норман Джозеф Вудленд і Бернард Сильвер отримали патент на свій штрих-код.
Назва походить від англійського слова «bar» (штрих), тому ми називаємо його штрих-кодом. Він зчитується машиною і складається з паралельних смуг і проміжків різної ширини. Минули часи, коли кожну ціну потрібно було вводити на касі вручну. Характерний звук у супермаркетах тепер став повсякденним шумом під час покупок. Штрих-код можна знайти на продуктах харчування, одязі, електронних виробах, книгах і журналах. Слово «код» не має нічого спільного з шифруванням, воно означає відображення даних у двійкових символах.
Ідею нової технології придумав Вудленд, студент факультету інженерії Дрексельського університету у Філадельфії, під час відпустки у Флориді. Взимку 1948 року після вигідної угоди на біржі 27-річний хлопець поїхав до Маямі-Біч, щоб насолодитися кількома безтурботними тижнями на пляжі. Щоб якось розважитись, він малював пальцями лінії на піску, тим не менш, думки про роботу не покидали його.
Як все починалося: роздуми про крапки і тире
«Я пам’ятаю, як думав про крапки й тире, коли грався на піску», – розповідав він пізніше. Як бойскаут і солдат, він також навчався використовувати азбуку Морзе. Вона базується на довгих і коротких сигналах, які можна застосовувати для кодування символів. «Чи не можна було б використовувати послідовності тонких і товстих ліній для кодування чисел?» – запитав себе він. У своїх роздумах він перетворив горизонтальні смуги азбуки Морзе на вертикальні та інтерпретував структуру як двійкові числа: смуга була 1, пропуск без смуги був 0.
Повернувшись у Філадельфію, він поділився ідеєю зі своїм добрим знайомим, однокурсником Сильвером, а той згадав скарги керівника мережі роздрібної торгівлі їхньому декану. Підприємець запитав, чи міг би професор винайти щось, щоб пришвидшити оформлення покупок та ефективніше відстежувати запаси товарів.
Першовідкривач і піонер: Норман Джозеф Вудленд разом із Бернардом Сильвером винайшов штрих-код.
Тож Вудленд і Сильвер разом розробили два варіанти штрих-коду. Один візерунок мав лінії, вигнуті в концентричні кола, другий дизайн складався з прямокутного поля прямих ліній. Вони отримати американський патент за номером 2,612,994 на систему коротких і довгих символів різної ширини та інтервалів.
Але до щоденного використання їх винаходу на касі було ще далеко. Бо винахід Вудленда і Сильвера значно випередив свій час. Зрештою, тоді ще була відсутня необхідна технологія для безпомилкового автоматичного зчитування чотирьох білих ліній на темному тлі. Лазерів ще не існувало, тому для зчитування використовувався осцилограф із надзвичайно яскравою лампою потужністю 500 Вт – весь прилад був розміром зі стіл і все одно був неточним. Минуло близько двох десятиліть, перш ніж зручні сканери уможливили оптико-електронне сканування штрих-коду.
Винахід не приніс авторам великих грошей
«Патент Вудленда і Сильвера» не приніс достатку жодному з авторів. У 1962 році вони продали свій винахід за 15 000 доларів компанії Philco, яка займається виробництвом електроніки, а та пізніше продала його корпорації RCA (Radio Corporation of America). Виробник комп’ютерів IBM виграв конкурс на технічну реалізацію за допомогою лазерних сканерів. Штрих-код став успішним, серед іншого, тому що американська мережа супермаркетів Wal-Mart чинила значний тиск, щоб запровадити код у 1973 році.
У 1974 році в Америці надійшов у продаж перший продукт зі штрих-кодом: 26 червня 1974 року у відділенні мережі супермаркетів Marsh в Трої, штат Огайо, касир Шерон Б’юкенен відсканувала пачку жувальної гумки Juicy Fruit виробництва Wrigley, яка мала штрих-код UPC (Universal Product Code – універсальний код продукту). Оригінальна пачка коштувала на той час 67 центів і зараз виставлена як експонат у Національному музеї американської історії у Вашингтоні.
Штрих-код з’явився у Німеччині трьома роками пізніше. Менеджер супермаркету Бернд Дайберль з Аугсбурга привіз американський лазерний зчитувач на свою батьківщину, і незабаром ця система закріпилась у Німеччині як European Article Number (EAN, европейський номер артикулу). Також виробник сканера IBM дозволив саме Дайберлю вибрати звук. Пізніше він згадував: «Було декілька варіантів на вибір, гонг і пік здались мені більш підбадьорливими». Оскільки з того часу не було запропоновано жодного нового звуку, то саме ці пікання продовжують звучати щодня по всій Німеччині – від Північного моря до Альп. Підраховано, що сигнал зчитування штрих-коду звучить у всьому світі принаймні 10 мільярдів разів на день.
Тривалий успіх штрих-коду базується на трьох характеристиках: простота, надійність та позитивне співвідношення витрат і вигод. У Німеччині коди призначає компанія GS1 Germany, яка потім пов’язує їх із ціною у центральних серверах торгових компаній. Однак штрих-коди існують не лише в роздрібній торгівлі. А й у логістиці і виробничих процесах, де виконують важливі функції.
Сильвер не дожив до тріумфу штрих-коду
Щоб розмістити більше даних у штрих-кодах, наприкінці 1980-х років вони стали двовимірними. Це означає, що на прямокутнику розміром два на два сантиметри можна розмістити близько 1800 символів. Зараз найвідомішим двовимірним типом є QR-код (від англ. Quick Response – швидкий відгук), який розробили у Японії. Зараз також існують тривимірні штрих-коди. Деякі компанії художньо оформлюють лінію штрих-коду. У 2009 році EAN (европейський номер артикулу) був змінений на GTIN (Global Trade Item Number – глобальний номер товарної позиції). Кожен штрих-код унікальний, як відбиток пальця, і застосовується лише один раз у всьому світі. Штрих-код тепер можна зчитувати не лише сканером, а й програмою чи камерою смартфона.
На жаль, Сильвер не дожив до тріумфу штрих-коду. 1963 року він загинув у дорожньо-транспортній пригоді. Вудленд був найнятий IBM і пропрацював там близько 35 років. Він зіграв важливу роль у подальшому розвитку коду і помер у 2012 році у віці 91 року від ускладнень хвороби Альцгеймера.
Стаття вперше була опублікована німецькою мовою під назвою «70 Jahre Barcode: Die Idee entstand am Strand» в газеті Berliner Zeitung 6 жовтня 2022 року.
Переклали Артем Мусатов, Вікторія Пеньковська, Яна Полторак і Карина Хоменко